Іван Макарійович прокидається зранку, розплющує очі і тихо шепоче: еволюція побідить. Іван Макарійович прокидається зранку, встає з постелі, жаре кільку на чугунній сковородці, повільний тягнучий час його стілеться по стінах і стікає на підлогу. На підлозі роками лежить жовтий лінолеум. Іван Макарійович прокидається зранку і одразу бачить лінолеум. Три роки тому під час серцевого нападу Іван Макарійович вронив на лінолеум паяльник і тепер на підлозі неохайне коричневе п’ятно. Івану Макарійовичу становиться холодно, він не звик проводить вечори в одиночестві. Іван Макарійович включає радіо і приємний чоловічий голос каже: еволюція неодмінно побідить раціо, як ненужний атавізм совремьонності. Збороли гмо, зборемо і все остальноє. Іван Макарійович качає головой. Три роки тому він був у зоопарку і бачив там осліка. Ослік їв траву а Іван Макарійович тихо стояв, дивлячись на його шолковий ніс. Коли Іван Макарійович був молодий, в нього були голені щоки, і трогать його було приємно, як осліка. Тепер він брудний старий чоловік і торкатись його нікому не приходе в голову. Іван Макарійович качає головой. Він міняє в радіоприймачі батарейки, і жалобно схлипнувши, той замовкає назавжди. Серед наступившої тиші ловко падає на підлогу струйка слюни. Здається, він спить, тіхо.